VI неділю в звичайний час - проповідь
Книга Левіт говорячи про проказу, дає конкретні вказівки, що робити, щоб хвороба не поширювалася на інших. Проказа є хворобою невиліковуваною, заразною, страшною в своїх проявах, коли тіло гниє і обмирає на живій людині. Ми безпосередньо не зустрічаємося з цією хворобою, але присутність серед хворих, які хворіють на невиліковувану хворобу у лікарні, говорить нам про безпорадність людини, не дивлячись на розвиток цивілізації. Однак чи хвороба тіла у зовнішній страшній трагедії є найбільшою драмою людини? Ні! Найбільшою трагедією людини не є хвороба тіла, але хвороба душі, тобто гріх тяжкий, який називають смертельним гріхом. Це є проказа і погибель не тільки конкретної особи, але і людства. Погибель людства відбувається тоді, коли людина, як особистість замість іти за голосом Бога іде за сучасними тенденціями своєї епокі і в такий спосіб гроно хворих людей на проказу духа, замість зменшуватися росте. І так ще католицьке суспільство зі своєї природи, стає католицьким тільки з назви.
Небезпека тим більш небезпечна, оскільки те, що ігнорують, розглядають, як щось нормальним. То так, як суспільство наприклад, прийняло, що грип - це нормальне явище і не лікувало б його. Можемо собі уявити, що би стало з тими особами, яких би не лікували. А скільки є осіб хворих на душі, яким ніхто не говорить – лікуйся! А навіть можемо зустрітися з заохоченням до такого життя. Наприклад: Секс! Скільки вихователів ( батьків, вчителів, лікарів) вчить стриманості, панування над собою у цій сфері, говорячи, що це привілей і подружній обов’язок? Хотілося б сказати, що не багато. Нажаль це не так. А шкода, бо становище Бога для багатьох є ніщо, а нічого і не змінилося. Наше становище о це важливе. І це є доказом, як міцно наше суспільство є хворе і не лікується.
Не дивімося на інших, починаймо від себе! Пробудьмо у собі свідомість хвороби і станьмо, як той прокажений з Євангелії, який благає: « Якщо хочеш, то можеш мене очистити.» (Мк 1.40 б) Це благання зродилося з прагнення здоров’я душі, яка повинна бути постійно в освячуючій благодаті. І подивімось, чи Ісус чекав, робив якусь перешкоду? Ні! Відразу сказав: « Хочу, будь чистий!» (Мк 1. 41 б) Від того часу, Бог не змінився, є такий самий, готовий оздоровлювати. Тільки ніби мало тих, які благають. Придалося б у костелі впровадити такі практики, щоб ті, які не приступають до Святого Причастя, тобто не є в стані освячуючої благодаті, голосно благали, як прокажені в Старому Завіті: «Нечистий! Нечистий!» (Лев 13. 45б). Може це би позволило пробудити сумління у багатьох.
Псалом говорить: « Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито» (Пс 32.1). Таку радість ми маємо переживати після кожної сповіді і пам’ятати, як жили ми, коли були в приязні і близькості Бога, а як живеться по-своєму, згідно своїх норм і правил. Як би ми тільки про це пам’ятали, то швидко бігли би до сповіді, одразу по вчиненому смертельному гріху, замість чекати на якесь свято, чи з огляду на похорон когось близького. Запам’ятай: найкращою і єдиною можливістю до щирого визнання гріхів є момент, коли серцем володіє смертельний гріх.
Тому прошу тебе, так від серця, щоб підписався своїм життям під цими словами Псалма, як під своїми: « Я висповідав тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: “Признаюсь Господеві в моїх провинах”, і ти простив вину гріха мого» (Пс 32.5). Якщо зробиш це тепер не чекаючи, то можеш бути впевненим, що почуєш голос Бога, який промовить: “І я відпускаю тобі гріхи”.
Кс. Мирослав Кенска.
Небезпека тим більш небезпечна, оскільки те, що ігнорують, розглядають, як щось нормальним. То так, як суспільство наприклад, прийняло, що грип - це нормальне явище і не лікувало б його. Можемо собі уявити, що би стало з тими особами, яких би не лікували. А скільки є осіб хворих на душі, яким ніхто не говорить – лікуйся! А навіть можемо зустрітися з заохоченням до такого життя. Наприклад: Секс! Скільки вихователів ( батьків, вчителів, лікарів) вчить стриманості, панування над собою у цій сфері, говорячи, що це привілей і подружній обов’язок? Хотілося б сказати, що не багато. Нажаль це не так. А шкода, бо становище Бога для багатьох є ніщо, а нічого і не змінилося. Наше становище о це важливе. І це є доказом, як міцно наше суспільство є хворе і не лікується.
Не дивімося на інших, починаймо від себе! Пробудьмо у собі свідомість хвороби і станьмо, як той прокажений з Євангелії, який благає: « Якщо хочеш, то можеш мене очистити.» (Мк 1.40 б) Це благання зродилося з прагнення здоров’я душі, яка повинна бути постійно в освячуючій благодаті. І подивімось, чи Ісус чекав, робив якусь перешкоду? Ні! Відразу сказав: « Хочу, будь чистий!» (Мк 1. 41 б) Від того часу, Бог не змінився, є такий самий, готовий оздоровлювати. Тільки ніби мало тих, які благають. Придалося б у костелі впровадити такі практики, щоб ті, які не приступають до Святого Причастя, тобто не є в стані освячуючої благодаті, голосно благали, як прокажені в Старому Завіті: «Нечистий! Нечистий!» (Лев 13. 45б). Може це би позволило пробудити сумління у багатьох.
Псалом говорить: « Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито» (Пс 32.1). Таку радість ми маємо переживати після кожної сповіді і пам’ятати, як жили ми, коли були в приязні і близькості Бога, а як живеться по-своєму, згідно своїх норм і правил. Як би ми тільки про це пам’ятали, то швидко бігли би до сповіді, одразу по вчиненому смертельному гріху, замість чекати на якесь свято, чи з огляду на похорон когось близького. Запам’ятай: найкращою і єдиною можливістю до щирого визнання гріхів є момент, коли серцем володіє смертельний гріх.
Тому прошу тебе, так від серця, щоб підписався своїм життям під цими словами Псалма, як під своїми: « Я висповідав тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: “Признаюсь Господеві в моїх провинах”, і ти простив вину гріха мого» (Пс 32.5). Якщо зробиш це тепер не чекаючи, то можеш бути впевненим, що почуєш голос Бога, який промовить: “І я відпускаю тобі гріхи”.
Кс. Мирослав Кенска.